РАЗІНІН Олексій Вікторович

(04.09.1983-24.02.2023)

Народився 4 вересня 1983 року у м. Тернівка Дніпропетровської області. Цвіт нації – кажуть саме про таких людей. За своє коротке життя він 

встиг зробити дуже багато: і для громади свого міста, і для України взагалі. Коли Олексію було 14 років, його родину спіткала трагедія – під час 

пожежі у будинку загинули батьки та сестричка. Вони зі старшим на п’ять років братом залишилися удвох. Хлопцям довелося рано подорослішати. 

Вже  у 19 років Олексій влаштувався на шахту ім. Героїв космосу і відтоді майже 20 років видобував вугілля. Досяг у своїй професії вищого рівня майстерності – був комбайнером 6-го розряду.

У 2014 році без роздумів став на захист Батьківщини. Повернувшись з війни, не впав у відчай, а почав робити ще більше. Самотужки навчився писати грантові програми, залучав кошти та втілював різні проєкти в рідній Тернівці. Зокрема  вдалося  отримати  від  інвесторів  250  тис.  грн  на  облаштування молодіжного центру. 

Ще однією великою справою стала робота з ветеранами АТО та їхніми рідними, коли Олексій очолив громадську організацію «Олімп». 

Разом з коханою дружиною Яною, з якою були разом ще зі шкільних років  та  виховували  двох  донечок,  створили  власний  бізнес  –  творчу майстерню   «Блік».   Олексій   навчився   робити   декорації   з   пінопласту, працювати зі спеціальним обладнанням, програмувати його. 

«Льоша прокидався о п’ятій ранку, їхав на шахту, а після зміни поринав в інші справи, займався громадською активністю, брав участь у тренінгах, до самої ночі писав гранти чи вивчав щось нове. Зараз я часто думаю, як йому вистачало сил на все?» – каже дружина героя. 

Став до лав захисників: вперше – у 2014 році, вдруге – 24 лютого 2022 року.

Звання: старший сержант.

Посада: розвідник групи спеціальної розвідки роти спеціальної розвідки. Підрозділ: 74-й окремий розвідувальний батальйон.

У 2014 р. у складі розвідувального батальйону брав участь в АТО. Був серед  кіборгів,  які  захищали  Донецький  аеропорт.  Саме  Олексій  був  тим героєм, який під час боїв повісив прапор України на території аеропорту. Цей стяг захисники бачили кожного дня, він став для них символом перемоги і надихав  на  боротьбу.  Після  битви  за  ДАП  воїн  разом  із  побратимами продовжив виконувати завдання розвідки на Донеччині та Луганщині.

У 2015 р. демобілізувався та повернувся до мирного життя. А 24 лютого 2022 р. знову тримав стрій у рідному батальйоні.

Розвідники  боронили  країну  на  Донецькому  напрямку.  Стримували ворога в районі с.Новомихайлівка. Відбивали штурми та виходили на бойові завдання.  Ворог  постійно  крив  їх  артою,  полював  з  безпілотників,  якось бійцям довелося рятуватися від танка, що сунув просто на них.

Усі випробування Олексій зустрічав з усмішкою. Заспокоював рідних та підтримував  побратимів.  Повертаючись  на  фронт  з  короткої  відпустки, потрапив в ДТП і пів року мав лікувати травмовану ногу. Але не захотів бути вдома, проходив реабілітацію у військовій частині та постійно писав рапорти, аби його повернули на фронт.

Наприкінці  лютого  2023  року  домігся  свого  –  повернувся  до  своїх хлопців, хоча нога повністю ще не відновилася. За кілька днів до своєї загибелі встиг підбити ворожий танк та знищити чимало окупантів. Тими днями його підрозділ активно відпрацював по загарбникам. Але ті у відповідь посилили обстріли. 

Олексій  врятував  пораненого  побратима:  виніс  його  з  поля  бою  та передав медикам на евакуацію. Сам же став на його місце у бліндажі. Через кілька годин туди поцілив ворожий «Град».

Олексій був одним із кращих синів України, він мав розбудовувати країну, та поліг у бою за її свободу та незалежність.

Загинув 24 лютого 2023 р. в районі с. Новомихайлівка від отриманих поранень.  

Похований на цвинтарі у м. Тернівка, на Алеї Слави.

Нагороджений: 

-   Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

-   Орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).

-   Присвоєно звання «Почесний громадянин м. Тернівка» (посмертно). У Олексія залишилися дві доньки, дружина та брат.