ГЛІНЧЕНКО Сергій Володимирович

Позивний “Горняк”

(08.09.1975-04.07.2022)

Сергій народився 8 вересня 1975 р. у м. Олександрія, Кіровоградської області. 

Жив у м. Павлоград, Дніпропетровської області. 

Працював гірничим майстром дільниці підготовчих робіт №3 ДТЕК ШУ «Дніпровське». Сергій продовжив шахтарську династію. Після інституту у 2001  році прийшов на шахту 

«Самарська» гірником підземним. Згодом став гірничим майстром і постійно трудився на цій посаді. 

У 2005р. перейшов на шахту «Дніпровська». Відтоді 17 років незмінно працював на цьому підприємстві. 

Був дуже відповідальним. Переймався виробництвом та докладав зусиль, аби його колектив працював із перевиконанням план. Легко знаходив спільну мову з колегами та керівництвом.

Вправний мисливець та рибалка, він мріяв про сина, який розділить його захоплення. А став ідеальним татусем для донечки. 

«Мій батько був і залишається для мене прикладом справжнього чоловіка. Він завжди був для мене опорою і підтримкою. Це була найщиріша людина, яку я знала. Я пишаюсь бути його донькою!» - каже Дар’я - донька героя. 

«Сергій   був   нашим   тилом.   Міцною   опорою,   справжнім   чоловіком,   люблячим   та турботливим. Разом з ним ми прожили 16 років. Щодня я прокидалася і знала, що все буде добре, усі проблеми будуть вирішені, а обіцянки виконані. Він був надійним на 200%»,  - розповідає Олена - дружина захисника. 

Став до лав захисників вперше у березні 2015 року, вдруге – у лютому 2022 року. Звання: молодший сержант.

Посада: командир відділення зв’язку батареї управління та артилерійської розвідки 2-го взводу 2-ї роти. 

Підрозділ: 17-та окрема танкова Криворізька бригада імені Костянтина Пестушка. 

З березня 2015 року по березень 2016 року воїн з позивним «Горняк» брав участь в АТО на Донеччині. 

У лавах 20-го мотопіхотного батальйону воював за Авдіївку та Мар’їнку. Під Мар’їнкою довелося виходити з ворожого оточення. На щастя, вдалося зробити це без втрат. 

Демобілізувавшись, повернувся до мирного життя та роботи на шахті. 

Від початку повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. Тепер вже у складі 17-ї танкової бригади боронив Україну від загарбників на Донеччині. 

Наприкінці травня 2022 року на тій ділянці фронту, де перебував його підрозділ, настало справжнє пекло. Росіяни нещадно крили наших захисників артою та фосфорними боєприпасами. 

Розуміючи ризик, солдат написав останнє повідомлення своїй дружині: «Поки живий». А матері попросив передати, що все добре. 

Вправний стрілець, хоробрий воїн, вірний друг та найкращій командир відділення – саме так згадують побратими Сергія. 

Загинув 4 липня 2022р. поблизу с. Богородичне Краматорського району Донецької області. Під час обстрілу ворожого безпілотника отримав поранення, несумісне з життям. 

Похований у м. Павлоград на цвинтарі по вул. Луганська на Алеї Героїв. 

Нагороджений:

-    Почесною відзнакою «Учасник бойових дій» від 4 грудня 2015 року.

-    Відзнакою командира 20-го окремого мотопіхотного батальйону від 20 лютого 2016 року. 

-    ВО «Країна» медаллю «За оборону рідної держави» від 2 лютого 2016 року. 

-    Знаком пошани м. Павлоград «За заслуги перед громадою» (посмертно). У Сергія залишилися донька, дружина та батьки.