ТАРАСОВ Дмитро Іванович

(25.01.1986-12.08.2014)

Народився 25 січня 1986 року у м. Тернівка Дніпропетровської області.

Дмитро ріс веселим, допитливим хлопцем. Залюбки  їздив на екскурсії  та мав мрію  – побачити весь світ. Юнак був цілеспрямованим і впевнено йшов до на мічених цілей. Гартувати характер допомагав спорт. Ще малим пішов на секцію карате, а згодом постійно тренувався на тренажерах.   Після   школи   закінчив   Дніпропетровський  транспортно-економічний   технікум, обравши шахтарську професію.

Працював  гірником  очисного  вибою  дільниці  з  видобутку  вугілля  №5  ДТЕК  ШУ «Дніпровське». 

«Буду тобі допомагати!»- казав мамі. Він завжди проявляв турботу та любов до неї. На свій день народження обов’язково дарував їй квіти.

З шахти юнака призвали на строкову службу в армію. Служив Дмитро в аеромобільних військах. Потім щороку їздив на збори та перепідготовку. Рідних попередили: за потреби саме ці солдати стануть на захист Батьківщини першими. Але тоді нікому і на думку не спадало, що в Україні може початися війна. 

Після армії шахтар повернувся на підземні горизонти. Швидко підвищив кваліфікацію, став вправним ГРОВом. Інтелігентного та вихованого гірника поважали в колективі, він мав гарні перспективи для кар’єрного зростання. 

Дмитро   ще   не   створив   власної   родини.   Насолоджувався   молодістю,   енергією   та можливістю побачити інші країни. Він здійснював свої дитячі мрії - активно подорожував. Встиг побачити пів Європи: Бельгію, Нідерланди, Францію, Німеччин у, Чехію… 

А потім йому довелося боронити від ворогів рідну країну. Став до лав захисників 18 березня 2014р. 

Звання: старший солдат.  

Посада: старший стрілець. 

Підрозділ: 25-та окрема повітрянодесантна бригада. Після мобілізації Дмитро брав участь в АТО. Давав відсіч ворогам на Донеччині. 29 липня 2014р.  після  успішної  операції  по  звільненню  м.  Шахтарськ  солдата  нагородили  знаком «За воїнську доблесть». 

Незадовго до свої загибелі воїн приїжджав у коротку відпустку додому. Будував плани: після демобілізації збирався поїхати з друзями в Таїланд, тому попросив їх за цей час оформити закордонні паспорти. 

Дмитро швидко сходився з людьми . Полюбили його і у війську. Цінували за вміння навіть у фронтових умовах організувати побут: швидко розвести вогнище, приготувати щось смачне. Він добре розбирався у різних видах зброї та показував менш досвідченим побратимам, як нею користуватися. Солдати намагалися триматися поруч із цим впевненим бійцем.

«Спокійний, інтелігентний, мовчазний. У ньому поєднувалися витримка та бойовий азарт. Справжнього воїна  видно одразу.  Діма  завжди мав  власну  думку  щодо всього.  Умів  швидко пристосуватися до польових та бойових умов. Жодного разу я не чув, аби він скаржився чи шкодував, що став на захист України», - згадував його бойовий побратим Олександр Котенко. 

Останній статус Дмитра на сторінці в соцмережі датований 7 липня  2014 року: «Моя сердечная благодарность тем, кто нас поддерживал все это время звонками и сообщениями, тем, кто вспоминал и молился. ОГРОМНОЕ Вам “спасибо”. Это согревает в холодные дождливые ночи  и  бодрит  в  жаркие  дни!!!  Низкий  Вам  поклон,  уважаемые,  а  нам  пришло  время возвращаться!!! С уважением, солдат вооруженных сил Украины».

Загинув 12 серпня 2014р. в бою за визволення міста Вуглегорська Донецької області. У бронетранспортер , на броні якого перебував Дмитро, влучив ворожий РПВ «Джміль». 

Похований на цвинтарі у м. Тернівка на Алеї Слави. 

Нагороджений:

-    Пам’ятним знаком «За воїнську доблесть» від 29 липня 2014р. 

-    Указом Президента України №873/2014 від 14 листопада 2014р. орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

-    Присвоєно звання «Почесний громадянин м. Тернівка» (посмертно). У Дмитра  залишилися мати та брат.