СУДОПЛАТОВ Сергій Сергійович

Позивний “Майонез”

(11.11.1985-29.09.2022)

Народився 11 листопада 1985 року у м. Тернівка  Дніпропетровської області.

Працював гірником очисного вибою дільниці з видобутку вугілля №7 ДТЕК ШУ ім. Героїв Космосу.

Близько 20 років Сергій трудився на підземних горизонтах. Починав на шахті «Тернівська», потім  багато  років  видобував  вугілля  на  «Павлоградській».  Був  досвідченим  та  майстерним ГРОВом. Мав повагу у колективі.

У  2014  році  став  на  захист  Батьківщини.  Після  участі  в  АТО  повернувся  на  вугільне підприємство.

Відповідальний працівник та справжній сім’янин – так відгукуються про нього усі знайомі. Разом з коханою дружиною вони виховували двох доньок та весь вільний час проводили 

разом. “Такого чоловіка, як мій Сергій, більше немає. Він був найкращим. Люблячий, турботливий, діставав для нас з донечками зірки з неба. Завжди поспішав допомогти з домашніми справами. Ми були  нерозлучні.  Мандрували  разом,  возили  молодшу  доню  на  турніри  з  танців.  Без  нього  я розучилася жити…»  - каже пані Марина - дружина Сергія.Вона  вмовляла  чоловіка  залишитися  вдома,  коли  почалася  велика  війна.  Та  він  був непохитний у своєму рішенні захищати Україну. «Якщо усі так вчинять, завтра ворог прийде до нас», - відповідав Сергій.

Став до лав захисників вперше у 2014 році, вдруге - у березні 2022 року.

Звання: старший солдат. 

Посада:   командир   бойової   машини-   командир   2-го   механізованого   відділення   1-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону.

Підрозділ: 66-та окрема механізована бригада імені князя Мстислава Хороброго.

Після мобілізації у 2014 році Сергій у складі 93-ї механізованої бригади брав участь в АТО на Донеччині. Звільняв від окупантів м. Дебальцеве. 

Тоді доля була прихильною до воїна. Волею випадку   він опинився у короткій відпустці вдома, коли в бою полягла значна частина його підрозділу. 

Від  початку  повномасштабного  вторгнення  Сергій  разом  з  однодумцями  організували блокпост  у  Тернівці.  Місяць  чергували,  готувалися  давати  відсіч  окупантам.  А  потім  Сергія мобілізували та спрямували на Донеччину. 

Захисник із жартівливим позивним «Майонез» був відважним та рішучим бійцем. Прийшов у бригаду старшим стрільцем та за короткий час став командиром відділення. Постійно перебував на нулі.

Лише  раз  зміг  приїхати  на  кілька  днів  у  відпустку  –  на  весілля  старшої  доньки.  Йому потрібно було пролікувати ноги, травмовані фронтовими умовами. Та він не захотів залишити своїх бійців і повернувся на передову. Підрозділ все літо вів запеклі бої за місто Мар’їнка. А у вересні 2022  року  почав  боротьбу  за  Лиман.  Побратими  цінували  Сергія  як  людину  високих  чеснот: хороброго, чесного, справедливого, справжнього воїна та вірного друга.

Загинув 29 вересня 2022 року під час наступу у м. Лиман. Захисники тільки увійшли у місто та зайшли в один із будинків, коли їх почали обстрілювати. Сергій кинувся рятувати пораненого бійця. У ту ж мить сам загинув від ворожої кулі. Кілька днів його побратимам довелося си діти непорушно: на них полювали російські снайпери. Коли прийшла підмога, воїни змогли забрати полеглого командира, аби рідні гідно вшанували його.

Похований на цвинтарі у м. Тернівка на Алеї Слави.

Нагороджений:

-          Нагрудним знаком «Шахтарська слава» ІІІ ступеня.

-          Указом  Президента  України  №54/2024  від  6  лютого  2024  р.  орденом  «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

-          Нагрудним знаком 66-ї окремої механізованої бригади сухопутних військ від 18 квітня 2023 р. (посмертно)

-          ВО «Країна» медаллю «Незламним героям російсько-української війни» від 26 жовтня 2023 р. (посмертно)

-          Присвоєно звання «Почесний громадянин м. Тернівка» (посмертно) У Сергія залишилися дві доньки та дружина.