ЧУПІКОВ Євген Євгенович

Позивний “Люнокс”

(19.07.2000-20.04.2022)

Народився 19 липня 2000року у м. Дніпро  Дніпропетровської області.

Після школи закінчив Тернівський гірничий професійний ліцей, пройшов практику на шахті ім. Героїв космосу та влаштувався працювати машиністом електровоза (підземним) на шахту «Дніпровська». Кар’єра шахтаря тривала кілька місяців. А потім юнак пішов на строкову службу та залишився у війську. 

Захоплюватися військовою справою хлопець почав ще у 8-му класі (2014р.). Підліток вперше замислився про те, щоб стати воїном. Мріяв бути миротворцем у міжнародних місіях. 

«Женя  мав  багато  захоплень.  У  дитинстві  займався  футболом.  Потім  загорівся кар’єрою підприємця. У нас ділянка є, заросла кущами та деревами; взявся їх випилювати, аби засадити чимось. Згодом оголосив, що йде вчитися на пастора. Зупинив свій вибір на військовій службі. А ще він у нас був благодійником. Щира душа, усім допомагав: комусь планшет свій віддав,  іншому  колонки.  Трохи  на  шахті  встиг  попрацювати.  Отримав  виплату  –  теж  на благодійність пустив», - розповідає мама захисника - пані Марія. 

Євген читав багато серйозних книг, захоплювався психологією та релігієзнавством. Попри свій молодий вік був мудрою, глибокою особистістю. І, звісно ж, справжнім патріотом України. 

Став до лав захисників у жовтні 2020 року. Звання: солдат. 

Посада: старший кулеметник бронеавтомобіля. Підрозділ: окремий загін спеціального призначення «Азов». 

У  жовтні  2020  року  розпочав  строкову  службу  у  Нацгвардії  України  в  м.  Одеса. Продовжив   служити   за   контрактом.   Кар’єра   склалася   успішно,   Євген   був   командиром відділення,  навчав молодих військових. Але цього солдату було замало. Він хотів потрапити в «Азов». Захоплювався цим підрозділом, поділяв цінності, які там панували: дух братерства та любов до України. Вважав, що саме тут зможе здобути найкращу професійну підготовку. 

Подав документи та у середині січня 2022року став до лав «азовців». Повномасштабне вороже вторгнення воїн на позивний «Люнокс» зустрів на базі «Азову» в Маріуполі. Спочатку був на спостережному пункті, надавав інформацію щодо обстрілів, коригував вогонь. Виходив на завдання у складі диверсійно - розвідувальних груп. У перші дні березня разом із побратимами тримав бій біля бази полку. Потім зміг зв’язатися з рідними лише наприкінці  березня. На той час захисники вже не мали ні води, ні їжі. 

«Навряд  чи  я  виберусь  з  цього  пекла»,  -  сказав  Євген  батькам  і  попросив  берегти молодшого брата. На зв’язок більше не виходив. 

Загинув 20 квітня 2022року у м. Маріуполь. Роту Євгена направили на допомогу іншій, яка тримала вуличний бій. П’ятеро з підмоги загинули одразу. Жені прострелили ногу. Побратим сховав  його  та  сховався  разом  із  пораненим  у  покинутому  будинку.  Хлопцям  вдалося відремонтувати рацію і викликати допомогу. Але росіяни прослухали це повідомлення. Коли Євгена евакуювали, вони накрили автівку мінометним обстрілом. Побратими доставили його на завод «Азовсталь», але врятувати хлопця не вдалося. 

Майже два роки тіло загиблого воїна не могли ідентифікувати. Лише у січні 2024року три ДНК-експертизи підтвердили збіг. 

Прощання з героєм та кремація відбулися у м. Київ 27 січня 2024р. 

Нагороджений:

-    Указом  Президента  України  №343  від  17  травня  2022р.  орденом  «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

-   Присвоєно звання «Почесний громадянин м. Тернівка» (посмертно). У Євгена залишилися батьки та брат.