МЕЛЬНІЧУК Іван Юрійович

Позивний “Гном”

(19.02.1994- 31.12.2023)

Народився    19    лютого    1994    року    в    м.    Верхівцеве    Верхньодніпровського    району Дніпропетровської області.  Проживав у с. Соколівка та у м. Тернівка.

З 2000 року по 2007 рік навчався в школі села Соколівка, де і проживав. 

У  2007  році  переїхав  до  м.  Тернівка  Дніпропетровської  області  до  дідуся.  Навчався  у загальноосвітній  школі  № 5,  де  здобув  базову  середню  освіту.  Далі  з  2009  року  навчався  у Павлоградському технікумі ДВНЗ «Національного гірничого університету» і здобув кваліфікацію «технік-технолог гірничий». Після отримання атестату у 2013 році почав працювати в ПАТ ДТЕК «Павлоградвугілля», ШУ «Дніпровське» на посаді «прохідник». А також навчався на заочній формі у ДВНЗ «Національний гірничий університет» за спеціальністю «Розробка родовищ та видобуток корисних копалин», освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст, професійна кваліфікація «Гірничий інженер».

З  2014  року  виконував  обов’язки  гірничого  майстра,  помічника  начальника  дільниці  та заступника начальника дільниці.

У червні 2015 року створив сім’ю, за рік народилась донечка. 

У період з 2019 року по 2020 рік проходив військову службу в м. Десна Чернігівської області, де отримав звання старшого солдата та займав посаду старшого майстра ремонтного відділення ремонтного взводу бронетанкової техніки частини А1048.

З  2021  року  по  2023  рок  працював  на  посаді  гірничого  майстра  та  виконував  обов’язки начальника дільниці  ПАТ ДТЕК «Павлоградвугілля», ШУ «Дніпровське».

У  2022  році  після  початку  повномасштабного  вторгнення  відправив  вагітну  дружину  та доньку за кордон у безпечне місце, де й народився син, якого воїн бачив та тримав на руках лише один раз, коли дружина з дітьми приїхала в Україну.З травня 2023 року займався перевезенням людей за маршрутом Україна - Польща.

З юних років Іван багато працював. Він був справжнім чоловіком, сильним і мужнім. Завжди був вимогливим до себе і до оточуючих. Був принциповим,   завжди приходив на допомогу тим людям, які її потребували. На роботі був відповідальним, не цурався важкої праці та завжди прагнув підвищення кваліфікації. Захоплювався автомобілями та любив відпочивати на природі. Любив бути у сімейному колі, часто збирав свою сім’ю та близьких за родинним столом. Мав багато родичів по всій Україні, яких ніколи не цурався та завжди підтримував теплий родинний зв’язок. Інтереси родини для нього завжди були на першому місці. Ніколи не сидів на місці і мав багато товаришів, знайомих, друзів. Щира посмішка завжди була на його обличчі, коли він зустрічав своїх друзів та близьких. Мав повагу та авторитет у колективах, у яких учився та працював. Також любив керувати автомобілем і подорожувати. Намагався створювати порядок і затишок чи то вдома, чи у місті, чи на роботі. Захищав своїх рідних і друзів, українців і українок з думкою: «Хто, як не ми, їх зупинить?».

Став до лав захисників 07.10.2023 року. 

Звання: солдат.

Посада: водій-механік БМП, 3-тя рота, 3-ій взвод.

Підрозділ: 53 окрема механізованої бригада  Володимира Мономаха, мотопіхотний батальйон Завжди сміливо йшов уперед. Отримавши повістку, доєднався до лав ЗСУ. Серед побратимів 

користувався повагою та довірою. Мав позивний «Гном», тому що довгий час працював шахтарем. На жаль, шлях захисника почався і завершився в Авдіївці, де проходили запеклі бої в період 

служби Героя. 

Загинув 31 грудня 2023 року рано вранці внаслідок вибухової травми при виконанні бойового завдання.

Похований    у    м.    Верхівцеве    на    цвинтарі    в    секторі    для    почесного    поховання військовослужбовців.

У Івана залишилися дружина, донька (2016 р.н.) і син (2022 р.н.), мати, батько, сестра та брат.