РАССКАЗОВ Степан Миколайович

Позивний “Сомалі”

(29.07.1977-22.10.2022)

Народився 29 липня 1977року у м. Тернівка  Дніпропетровської області. Жив    у    м.    Тернівка    та    у    с.    Богданівка    Павлоградського    району  Дніпропетровської області. 

Здобув гірничу освіту та багато років трудився на шахті «Тернівська». Працював гірничим майстром дільниці вентиляції та техніки безпеки №2. Був гарним фахівцем. Розумним, відповідальним, щирим у спілкуванні. 

Його життя змінила війна. Під час АТО Степану довелося пройти гарячі точки,  втрачати  друзів.  Адаптуватися  до  мирного  життя  було  нелегко. Допомагала кохана, яка завжди була поряд у важкі моменти. 

Пройшовши  цей  шлях,  Степан  вирішив  підтримувати  побратимів,  а також родини загиблих захисників. У 2016 р. заснував громадську організацію «Спілка ветеранів АТО Західного Донбасу». Разом з однодумцями проводили заходи, надавали матеріальну допомогу, привозили подарунки дітям воїнів. Планували зробити Алею Героїв у місті, аби достойно вшанувати полеглих земляків.

Водночас Степан продовжував працювати на підземних горизонтах. Мав багато енергії, горів ідеями та задумами. Прагнув допомагати людям. 

Та ворог прийшов з великою війною. І Степан знову тримав стрій. На нього  чекав  буремний,  насичений  боями,  втратами  та  перемогами  шлях справжнього лицаря українського війська.Став до лав захисників вперше у 2014 році, вдруге – 24 лютого 2022 року. Звання: молодший сержант. 

Посада: головний сержант – командир бойової машини1-го парашутна- десантного взводу 9-ї парашутна- десантної роти 3-го парашутно – десантного батальйону. 

Підрозділ: 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада. Степан з позивним «Сомалі» під час АТО у складі 17-ї танкової та 53-ї 

механізованої бригади бився з загарбниками на Луганщині та Донеччині. 

Від початку повномасштабного вторгнення в боях пройшов весь Схід України: від Авдіївки до Слов’янська, від Ізюма до Лимана. За звільнення Харківщини отримав медаль. 

Удвох із побратимом вони змогли відбити наступ окупантів. Побачивши ворожий    танк,    почали    активно    відстрілюватися.    Степан    запустив протитанкову ракету. Зустрівши такий супротив, вороги відступили. 

Ішов на війну простим солдатом, гранатометником. Та за короткий час став  головним  сержантом.  Був  справжнім  лідером.  Постійно  навчався. Попросив дружину скачати та надіслати йому літературу про ведення бою у міських умовах. У вільний час конспектував ці книги. Своїх бійців також спонукав до навчання та розумних дій.

«Коли  я  побачив,  як  він  поводиться,  як  копає  окопи,  як  ретельно продумує кожен крок, вирішив, що буду триматися поруч», - казав побратим Степана. 

Захисник часто ризикував життям та рятував своїх хлопців. Виходив на складні  бойові  завдання.  І  такого  бажаного  повідомлення  «4.5.0»  рідним інколи доводилося чекати багато днів. 

При   цьому   хоробрий   воїн   був   чуйним,   навіть   сентиментальним. Переживав за лисичку, яка до них прибилася і от-от мала народити лисенят. Зі сльозами у голосі розповідав, як горять поля пшениці. Мав велике серце, яке вміщало біль за свою країну. 

Загинув 22 жовтня 2022 р. поблизу с. Новосадове на Донеччині. Після деокупації  захисники  йшли  на  зачистку  території.  Під  тілом  одного  зі знищених  ворогів  заховався  російський  снайпер  -  ворожа  куля  завдала Степану смертельного поранення. 

Похований на цвинтарі у м. Тернівка на Алеї Слави. 

Нагороджений:

- Указом Президента України від 28 вересня 2022 р. медаллю «За військову службу Україні». 

-  Указом  Президента  України  №  170  від  21  березня  2023  р. 

орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

- ВО «Країна» знаком народної пошани «За мужність і відвагу» від 22 квітня 2023 р. (посмертно). 

-   Присвоєно   звання   «Почесний   громадянин   м.   Тернівка» (посмертно).

У Степана залишилися три доньки, син, дружина, батьки та брат.