МОЗОЛЯ Дмитро Іванович

Позивний “Дровосєк”

(30.08.1982-04.01.2023)

Народився 30 серпня 1982 р. у м. Тернівка Дніпропетровської області. Починав  трудовий  шлях  на  шахті  «Тернівська»,  потім  перейшов  на 

«Павлоградську».  Більше  десяти  років  працював  на  дільниці  з  видобутку вугілля. Спочатку гірником підземним, потім опанував професію ГРОВа. У колективі його поважали за доброзичливість та професіоналізм. Керівництво цінувало  Дмитра  за  відповідальність.  Довіряли  йому  складні  виробничі завдання. Знали: усі справи, за які візьметься, завжди доведе до кінця. 

У   вільний   час   любив   займатися   автомобілем:   щось   зварював, ремонтував, намагався вдосконалити. «Ми називали Діму «наш винахідник». Він любив працювати з технікою, щось вигадував, постійно хотів покращити. Сім’я та діти були для нього головним сенсом життя. Піклувався про нас, синів просто  обожнював.  Саме  заради  них  важко  працював,  а  пізніше  пішов боронити  країну.  Бажав  своїм  хлопчикам  світлого  майбутнього,  прагнув захистити дітей, аби їм не довелося воювати», - каже дружина Дмитра - пані Яна. 

Став до лав захисників  1 квітня 2022року.

Звання: солдат. 

Посада: стрілець. 

Підрозділ:  54-та  окрема  механізована  бригада  імені  гетьмана  Івана Мазепи. Дмитро пройшов навчання на Дніпропетровщині та став до лав 54-ї бригади.  Разом  із  підрозділом  його  спрямували  на  Донецький  напрямок фронту. 

Навесні  воїни  перебували  поблизу  м.  Курахове.  А  вже  влітку  їх передислокували в район Бахмуту. Саме там Дмитру з позивним «Дровосєк» довелося тримати оборону та брати участь у важких боях. 

За свою хоробрість та стійкість він отримав відзнаку від командування бригади та медаль від Президента України. 

«Він був піхотинцем. І цим, мабуть, все сказано. Постійно виходив на «нуль». Ворог, що криє артою вдень і вночі. І втрати. Багато втрат. Здається, для Діми це було найважче на війні – втрачати побратимів. Він ніколи про це не казав прямо. Завжди тримався мужньо, намагався нас заспокоїти. Але я бачила, як це травмує його. Особливо останнім часом, перед його загибеллю. Тоді багато його хлопців полягло на полі бою…»- згадує дружина захисника. 

Загинув 4 січня 2023року у с. Спірне під Бахмутом Донецької області. Коли росіяни розпочали танковий обстріл позицій українських захисників, отримав уламкове поранення, несумісне з життям. 

Похований на цвинтарі у м. Тернівка на Алеї Слави.

Нагороджений:

-   Указом Президента України від 28 грудня 2022 року медаллю «За військову службу Україні». 

-   Наказом командира 54-ї ОМБР №166 від 14 жовтня 2022р. почесною відзнакою «Хрест 54 ОМБР». 

-   Указом Президента України №202 від 7 квітня 2023р. орденом «За мужність » ІІІ ступеня (посмертно). 

-   Наказом головнокомандувача Збройних сил України №166 від 26 січня 2023р. почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» (посмертно). 

-   Присвоєно звання «Почесний громадянин м. Тернівка» (посмертно). У Дмитра залишилися двоє синів, дружина, мати та брат.