Зазвичай дім для дітей — це місце, де вони можуть почуватися безпечно. Але іноді саме там, за зачиненими дверима, дитина бачить прояви насильства. Вона може стати як безпосередньою жертвою, так і свідком.

Дитину, яка є свідком насильства, теж вважають постраждалою. Вона часто переживає травму так само гостро, як і той, кого кривдять. Цей досвід серйозно впливає на дитину.

Насильство може призвести до заниженої самооцінки, страху, агресії, а також формувати неадекватні життєві сценарії, які можуть залишити незворотні сліди на все життя.

Які бувають форми домашнього насильства:

Фізичне — побиття, штовхання, позбавлення сну або їжі.

Психологічне — приниження, крики, погрози, ізоляція від друзів.

Економічне — коли дитині не купують одяг за сезоном, відмовляють в медичній допомозі або примушують жебракувати.

Сексуальне — будь-які дії інтимного характеру щодо дитини.

Як насильство змінює дитину

З перших днів життя дитина аналізує все, що відбувається навколо: настрій батьків, їхні інтонації, поведінку. Те, що вона бачить вдома, стає для неї нормою. Коли «норма» — крики, погрози чи побиття, це назавжди залишається досвідом у її тілі, мозку, пам'яті. Домашнє насильство руйнує найголовніше — відчуття безпеки. Дитина засвоює небезпечні уроки: сильніший має право принижувати, близькі люди можуть завдавати болю, її власні почуття неважливі.

Часто діти беруть провину на себе: «Це через мене», «Якби я слухався, тато не кричав би на маму». Так формуються ролі, які вони переносять у доросле життя — рятівника, жертви або кривдника.

Як розпізнати насильство

Не завжди насильство залишає синці та шрами. Психологічне, економічне чи сексуальне насильство часто не мають зовнішніх ознак. Тому головними сигналами стають зміни у поведінці.

На насильство часто вказують: 

Фізичні ознаки: гематоми, опіки, порізи, що постійно повторюються; переломи, травми голови, болі без видимих медичних причин; інші хронічні захворювання, пов’язані з недоглядом.

Поведінкові сигнали: замкнутість або гіперактивність, агресивна або, навпаки, надмірна слухняність, дистанціювання від інших, невпевненість, негативні висловлювання про себе, самоушкодження— порізи, спроби самогубства, вживання алкоголю або наркотиків.

Психоемоційні особливості: надмірна тривожність, безпорадність, відчуття провини, постійне бажання догоджати, пригнічений настрій та депресивність.

Як діяти дорослим, якщо ви помітили ознаки насильства над дитиною

Якщо ви побачили ознаки насильства над дитиною, ваша відповідальність — діяти. Не залишайте дитину сам на сам з цією проблемою. Подбайте, щоб вона почувалася в безпеці, і покажіть, що ви їй вірите: «Це не твоя провина. Я з тобою». Не знецінюйте досвід словами «та нічого страшного не сталося».

Це важливий сигнал для дитини: винен кривдник, а не вона, а насильство не буде замовчуватися. Кожна дитина має право на безпеку. І кожен із нас здатен допомогти їй і захистити.